Інколи не можеш
зупинити думок про минуле, не вдається позбутися жалю і бажаєш, щоб це ніколи
не трапилось. Так, ми не можемо вплинути на працю нашого мозку, але можемо
засипати його думками, які повинні нівелювати жаль (треба на це часу, але це
повністю можливо). Треба пам'ятати, що все що нам трапилось це неповторний
досвід. Всі події, всі люди, всі проблеми, з якими ти зіткнувся зробили тебе
таким, яким ти є тепер. Я шкодую часто і міцно. Шкодую все, що могло бути
інакше, але одночасно постійно згадаю про зміни, які наступали після кожного
розчарування. Згадаю про те, як виглядало моє життя до цього моменту і
порівняно з усім, що в мене є зараз. Я навіть не планувала міняти візії, які
створились в голові, не планувала вирватися з стомлюючих картин того, як могло
бути, якби я не зробила деякої помилки, якби мені вдалося поправити все
вчасно, якби я вирішила потерпіти ще трохи. Я нічого не планувала, адже знаю,
що мені нічого зробити зі сміттями в голові, це ж незалежний процес і тут ніяк
не допоможеш самому собі. З часом я просто почала думати частіше, про те що так
насправді трапилось (не врахувати образу
ситуації одразу після того, що сталось, не врахувати моїх раптових і різких
думок- ефектів швидкого напливу емоції) і чи це варте мого жалю. Задумалась, чи
я хотіла би щоб це все ніколи не трапилось. Висновки з'являються згодом, час
лікує з кожної хвороби. Час дає нам свободу навіть якщо цю свободою буде
смерть. Час це наше все. Я не думаю, що в нас недостатньо часу, щоб чекати і не
погоджуюсь з людьми які кажуть, що треба робити все одразу, бо не знаємо коли
прийде смерть. Я не вважаю, що життя коротке. Факт, що ми не знаємо коли
помремо дає нам безмежну кількість часу. В нас є час. Маємо нескінченно багато
часу. Вік не нав'язує обов'язку робити нічого. Вік це схема, але ніхто не
сказав, що тобі треба жити згідно з цю схемою. Кожен "потрачений" рік
(місяць, день, людина) це безцінний досвід, які можна використовувати до кінця
свого життя. Або ж упустити його і дійсно втратити цей досвід. Не треба думати
про цю помилку, про це все, що вже не повернеться, як про щось, що мусить бути
втратою. Треба витягнути тільки те, що в цьому всьому було найкраще і жити
далі. Не зважати на час, чекати коли це потрібно, мінятися, бути
